Меню сайту

Наше опитування
Чи задоволені ви станом безпеки в Україні ?
Всього відповідей: 726

Статистика

Головна » 2012 » Лютий » 11 » 15 лютого 2012 року виповнюється 23 роки з початку виведення радянських військ з Афганістану
11.05
15 лютого 2012 року виповнюється 23 роки з початку виведення радянських військ з Афганістану
З цього проводу в Палаці культури "Березіль" відбувся виступ гурту "Долг". Вже пройшло 23 роки з початку виведення військ з Афганістану. Що там робили хлопці з України? Чому доля закинула їх в чужі краї? По різному можна ставитися до цієї події. Але факт залишається фактом, була така сумна сторінка історії, в якій приймали участь молоді хлопці, та й дівчата.  Треба віддати належне військовому братерству тих, хто пройшов це сурове випробування.
         Серед членів Тернопільської обласної організації СОУ є ті, які брали участь в тій війні: підполковник Любомир Сагайдак, Євген Філь, Роман Храпцьо. Сьогодня вони поділяться своїми спогадами.
Любомир САГАЙДАК -  колишній заступник командира реактивно-артилерійського дивізіона з політчасті 28 РЕАП.

          Не для кого не є великим секретом, що у кожного із нас в Афганістані була своя війна: у генерала і рядового, у льотчика і розвідника, артилериста і автомобіліста, у полкового кухаря і у шпитальної сестрички. Але всі ми, мабуть, на той час були переконані, що виконуємо інтернаціональний обовязок, захищаємо молоду афганську демократію, допомогаємо братньому афганському народу, бо таким був наказ тодішньої влади. На той час навіть ніхто й не роздумував правильний він чи ні, бо дуже чітко працювала ідеологічна машина в СРСР. Нам постійно стверджували про інтернаціональний обов'язок та загрозу світового імперіалізму, і ми сліпо вірили в торжество таких ідей та якусь найвищу справедливість.
      Війна - чудовий засіб для прозрівання сусупільства. Чим більше і частіше вона ставить тебе перед лицем можливої смерті, тим більше задумуєшься не тільки про те, щоби вижити, але й про те, за чиєю волею, раді якої мети опинився на чужій землі - на межі, де у будь яку хвилину від тебе може залишитися лише сталева бляшка  особистим  номером  і написом  "ВС СССР" ( та й то, якщо її зможуть знайти товариші).
         Ми були на війні в Афганістані. Хоча газети в СРСР писали, що ми знаходимося там на навчаннях. Від бойових та старших досвідчених офіцерів ми не раз чули, що полонені моджахеди часто заявляли: "До сих пір ще жоден завойовник н
е покорив Афганістан (навіть  Олександр Македонський не зміг). І що для кожного моджахеда - велика честь вмерти в бою з радянськими окупантами. І що кожен малюк і навіть камінь мріє вбити "шураві". Покидайте наш дім, ми самі наведемо тут порядок" .
       Не рідко звучала серед наших офіцерів  і така думка: " Вся ця бойня не має сенсу і нам потрібно забиратися звідси".
       Під кінець цієї військової компанії проти нашої армії вже воював майже весь афганський н
арод.
       Відомо безліч випадків, коли душмани жорстоко розправлялися з нашими солдатами: розбиті гранатометами голови, відрізані члени, простеляні руки, виколоті очі.
Філь Євген Васильович народився 27 серпня 1960 р. в с. Росоховатець, Підволочиського району, Тернопільської області. Був призваний в Збройні Сили СРСР навесні 1979 року. Військовій справі навчався в Бердичеві, де отримав звання сержанта, командира відділення.

27 грудня 1979 року були введені радянські війська в Афганістан. Присутність чужоземних військ викликала опір народу. В той час Комуністична партія пояснювала необхідність введення обмеженого контингенту в Афганістан як виконання інтернаціонального обов’язку, тобто захист братнього народу від американської агресії.

У січні 1980 р. Євгена Васильовича разом з іншими солдатами перевели на службу до Афганістану. Із спогадів п.Євгена: „ Нас відправили з Новоград –Волинського полігону  до м.Овруч, Житомирської області, а звідти поїздом – до Термесу (Узбекистан ), де дали зброю і спорядження, от тоді ми зрозуміли, що це не жарти, це - війна. На війні існують свої закони зі специфічним сприйняттям реальності, де перемагає бойова дружба, взаємодопомога й підтримка, і на помилку ніхто не має права…З Термесу літаком нас доправили до Баграму(Афганістан), а звідти машинами в Кабул і одразу попали під обстріл. Я був зарахований у 180 мотопіхотний полк, командиром відділення взводу артилерійської розвідки.

23 лютого я потрапив у перший бій, який відбувся в самому Кабулі. Була задіяна бронетехніка, артилерія, авіація. Місто умовно поділилось на старий і новий Кабул. Нова частина міста знаходилась під контролем „душманів”. Щодо мирного населення, то на контакт з ними необхідно було йти досить обережно, адже їхні подальші наміри передбачити ніхто не міг.

 Проти нас воювали всі: жінки,  діти, старики включно. Їх боротьбу можна порівняти з визвольною боротьбою ОУН-УПА в 40-50-х роках

Одним із найяскравіших спогадів п.Євгена була листівка: „Я зараз пам’ятаю слова із неї , наче бачу ту листівку перед собою.

„Солдаты !

Вы обмануты кремлёвскими фашыстами ! Ваши отцы освобождали Европу , а вы вторглись в независимую страну -Афганистан!

Солдаты! Уходите домой! Вас ждут матери , сёстры , жёны.

Мы не хотим Вас убивать! Уходите домой!...”

На підсвідомому рівні я зрозумів, що ми тут чужі , нам тут не раді і ніякі ми не визволителі. Листівку довелось спалити, щоб уникнути покарання зі сторони особового відділу. ”

Сплинув час військової служби, неначе страшний сон, залишивши відбиток у пам’яті  на все життя. Євген – один з тих, хто вернувся до рідної домівки.

До мирного життя поверталися не за роками змужнілі, посивілі чоловіки, брати, сини, онуки позаду яких залишалися жорстокі будні десятирічної війни, а попереду – адаптація до мирного життя. Дехто з тих, що повернулись з Афгану пішли в кримінальний світ, дехто шукав розраду у спиртному та наркотиках, але Євген Васильович, пішов іншим шляхом. Гарт війни та родинне патріотичне виховання зорієнтувало на шлях боротьби за українську державність. Велика подяка за підтримку і формування світогляду в той час бабці – Марії Ковальчук.

У 1989 році п.Євген вступив в Українську Гельсінську Спілку, брав активну участь в громадсько-політичному житті, через що потрапив під „пильне око” КДБ. Він не побоявся стати одним з перших афганців, хто відкрито засудив дії керівництва СРСР, а саме: введення військ до Афганістану, і визнав їх як окупаційні.

Філь Євген Васильович зараз проживає у м.Тернополі, одружений, має юридичну освіту, є успішним підприємцем – популяризує українську символіку та національні вироби,  є активним громадським діячем, справжнім патріотом своєї держави.

 

Статистика афганської війни

  • Загальні санітарні втрати – 469685 чол. В тому числі: загинуло – 15000 чол.; поранено і контужено – 53753; захворіло – 415392; зникли безвісти – 417; покінчили життя самогубством – 1739.
  • Втрати техніки: літаків – 118; вертольотів – 333; танків – 147; бойових машин – 1514; гармат, мінометів – 433; командно-штабних машин і радіостанції – 1138; інженерних автомобілів – 510; автомобілів вантажних і бензовозів – 11399.
  • Ведення бойових дій в Афганістані обійшлося СРСР у понад  $30млрд.
  • Підтримка прокомуністичного режиму обійшлася СРСР у $8 млрд.
  • Втрати афганського населення від війни – 1 млн.235 тис.чол. (близько 10% населення країни)
Переглядів: 596 | Додав: bgd | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу

Пошук


Година В Тернополі

Календар
«  Лютий 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
272829

Погода

Архів записів

Друзі сайту
БЖД - Безпека життя діяльність



Copyright MyCorp © 2017