Цивільна оборона вчора і сьогодні,історія розвитку

Починаючи з періоду першої світової війни (1914 – 1918рр.), коли воюючі сторони вперше застосували аероплани і дирижаблі для нанесення ударів з повітря по тиловим об’єктам ворога, одержали розвиток засоби протиповітряної оборони та організація самозахисту населення в наступні роки.

В лютому 1918 року, при наступі німецьких військ  на Петроград, озброєні загони захищали населені пункти від нальотів німецької авіації відкрились спеціальні пункти, де жителі міста могли одержати захисні маски, протигазову рідину і пам’ятки з вказівками, як можна уникнути отруєння газами.

Після закінчення війни, продовжується робота по розбудові протиповітряної і протихімічної оборони держави.

1925 рік – РНК СРСР видала постанову "Про заходи протиповітряної оборони при побудовах в 500 км. Прикордонній смузі”, згідно якої, всі організації і установи при новому будівництві повинні здійснювати інженерно-технічні заходи захисного характеру.

1927 рік – Рада праці і оборони видала постанову "Про організацію повітряно-хімічної оборони держави”. В цій постанові ставилось завдання по посиленню захисту стратегічно важливих районів, літовищ, засобів зв’язку, підприємств, складів і крупних населених пунктів при ударах з повітря.

1929 рік  -  у великих містах держави були створені перші штаби протиповітряної оборони районів по пасивній обороні.

1930 рік – у Києві, Харкові, Донецьку та інших містах були проведені перши маневри протиповітряної оборони.

В результаті розвитку повітряно-хімічної оборони СРСР по державній і громадській лініях до 1932 року 500 тисяч робітників і службовців було обучено заходам протиповітряної і протихімічної оборони. Було створено біля 3 тисяч формувань різного призначення. Населення одержало біля 3,5 млн. Протигазів побудовано декілька тисяч сховищ.

В 1932 році РНК СРСР затвердила "Положення про протиповітряну оборону на території СРСР”. Цим актом було покладено початок діяльності централізованої організації – місцевої протиповітряної оборони (МППО), яка організаційно ввійшла в склад військ ППО. Цей рік прийнято рахувати роком народження МППО.

Головною характерною рисою МППО держави напередодні війни була участь у цих заходах усього працездатного населення. До 1941 року правилам ППО та ПХО в державі було обучено біля 40 млн. Чоловік, створено більше 25 тисяч формувань МППО, у розпорядженні населення було понад 30 млн. протигазів.

Ріст чисельності формувань та їх підготовка дозволяли їм в період ВВв виконувати завдання по боротьбі з пожежами наданню медичної допомоги постраждалим в підтриманні громадського порядку, в забезпеченні безперервної роботи підприємств.

Головне навантаження по захисту населення міст і об’єктів народного господарства несли медично-санітарна, протипожежна, аварійно-відновлювальна, зв’язку та оповіщення, охорони громадського порядку служби МППО.

Всього за роки війни частини МППО знешкодили біля 3 млн. боєприпасів, очистили біля 2 тисяч різних споруд і 96 тис. Гектарів землі. Вони так здійснювали охорону важливих об’єктів тила, вели боротьбу з диверсантами.

За виконання завдань в період ВВв більш 2 тис. Рядових, сержантів, офіцерів, робітників та службовців частин та формувань МППО були нагороджені орденами та медалями СРСР.

У післявоєнні роки МППО по своїй структурі та наявності сил і засобів вже не  відповідала сучасним вимогам.

Виникла необхідність в її реорганізації.

Так у 1961 році МППО була перетворена у цивільну оборону, яка стала складовою частиною загальнодержавних оборонних заходів які проводяться в мирний та воєнні часи з метою захисту населення і ОГД від ЗМУ, а також з метою проведення рятувальних та інших невідкладних робіт.

Але не завжди розвиток цивільної оборони підпорядковувався потребам воєнного часу. Науково-технічний прогрес, з одного боку, покращував життя людей, з другого підвищував ризик виникнення аварій та катастроф, і Цивільній обороні все частіше приходилось вдаватись до ліквідації їх наслідків. Але, перебуваючи фактично у стані мобілізаційних можливостей, орієнтуючись у підготовці до дій під час війни, Цивільна оборона не завжди з очікуваною оперативністю і необхідною кваліфікацією вирішувала завдання, які перед нею поставили.

Чорнобильська катастрофа інші тяжкі  надзвичайні ситуації об’єктивно довели необхідність докорінних змін в призначенні Цивільної оборони, формах її функціонування, забезпечення, фінансування та в інших  сферах. Позачерговими кроками на шляху цих змін були таки, як вихід з – під протекторату Міноборони і підпорядкування системи Цивільним органам влади, переміщення акцентів з воєнного призначення на завдання мирного часу, реформування і переоснащення сил відповідно до нового призначення.

Нинішня Цивільна оборона є державною системою органів управління, сил та засобів, яку створено для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, природного, екологічного і воєнного походження, і це визначення докорінно відрізняє її від того, що було раніше.

Послідовно, починаючи з 1991 року, Цивільна оборона України функціонує на засадах відповідних Законів, дія яких і механізм підкріплені цілим пакетом нормативних актів.

Для забезпечення в провадження життя державної політики у сфері Цивільної оборони:

- 28.10.1996 р. було створено Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи,

- 06.07.2004 р. це Міністерство було реорганізовано в Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та Державний комітет України з питань подолання наслідків Чорнобильської катастрофи,

- 20.04.2005 р. перейменовано в Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та ліквідовано Державний комітет України з питань подолання наслідків Чорнобильської катастрофи. 

Додатково на МНС покладені функції з нагляду за охороною праці, питань гідрометеорологічної  діяльності та Державного гірничого нагляду.

В червні 2004 року Верховною радою України  прийнято Закон України "Про правові засади цивільного захисту”.

В ньому знайшли втілення рішення Президента України щодо вдосконалення Державного управління в сфері пожежної безпеки, аварійно-рятувальної справи, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, конституційної засади створення та діяльності Української Держави, як демократичної, самостійної і правової, а також положення прийнятих більшістю країн Європи програм щодо відповіді на небезпечні виклики сучасності.

Зміцнення, удосконалення і розвиток Цивільної оборони – один з безальтернативних шляхів до техногенного, екологічного і економічного благополуччя нашої країни до забезпечення реалізації прав людей на захист їхнього життя і здоров’я та на безпечну життєдіяльність.